З 2 по 6 березня у храмі мученика Іоанна Воїна були звершені богослужіння першої седмиці Великого посту.
Зокрема, з понеділка по четвер на Великому Повечір’ї був прочитаний Великий канон святителя Андрія Критського.
У середу та п’ятницю було звершено Літургію Передосвячених Дарів. В п’ятницю після Літургії було здійснено освячення колива.
Про Великий канон святителя Андрія Критського
Великий канон – літургійний твір зворушливого, покаянного характеру, що читається в Церкві за богослужінням в певні дні Великого посту. Основна роль в написанні тексту канону належить святому Андрію Критському.
Чому Великий канон носить ім’я святого Андрія Критського?
Початковий текст Великого канону, складений крітським святим, згодом був доповнений іншими християнськими авторами.
Незважаючи на те, що цей твір і сам по собі відрізнявся високою художньою гідністю, мав високе богословське і духовно-моральне значення, наступні церковні письменники знайшли, чим збагатити і прикрасити його, довівши до рівня найвищого літургійного зразка.
Вважається, що оригінальний варіант був написаний Андрієм Критським під впливом особистих переживань і пошуків, глибокого покаянного стану. Стверджують, що канон був написаний ним для себе.
За оцінкою дослідників, спочатку твір не мав чіткого поділу на пісні і не містив ірмосів. Стверджується, що ірмоси приєднав свого часу видатний святий Церкви, преподобний Іоанн Дамаскін, а преподобні Феодор і Іосиф Студити додали тропарі: в честь самого святого Андрія і в честь преподобної Марії Єгипетської.
Чому канон названий Великим?
Принциповою відмінністю Великого канону від інших є обсяг його змісту: в Великому каноні налічують до 250 тропарів.
Тим часом Великим він названий не тільки за обсяг, а й за поетичну досконалість, глибину і піднесеність викладеного матеріалу, проникливість відображення почуттів.
В історичному відношенні лінія канону розгортається уздовж всієї історії Старого і Нового Завітів: від життя Адама і Єви через епоху патріархів, царів і пророків до життя Христа і Його послідовників.
У тематичному плані Великий канон зачіпає такі найважливіші розділи православно-християнського вчення як догматичний, моральний, аскетичний, висвічує нікчемність і небезпеку гріха, являє красу чесноти.
Починаючись словами, що виражають надію та сподівання на Бога як на Помічника і Покровителя, канон відтворює плач покаянної душі за гріхи. Тема глибокого особистого покаяння поєднується з темою взаємин Бога і людини взагалі, і разом – з темою особистого перетворення і обоження. Таким чином кожен окремий богомолець ставиться в цілісний зв’язок з долями світу.
Канон наводить безліч повчальних прикладів, запозичених з життя учасників біблійної історії: від мерзоти, нечестивості, беззаконня, до покаяння, самовідданості і християнського подвигу. При цьому епізоди старозавітньої історії гармонійно переплітаються з фрагментами Нового Завіту, зверненнями до Господа Ісуса Христа.
Через оголення духовного стану грішників і праведників, через окреслення їх взаємовідносин з Творцем, канон налаштовує слухача або читача на вдумливе осмислення власного життя, занурення в моральний самоаналіз; остерігає від зла, орієнтує на добро, старання про чесноти; вчить не забувати про Божественні Правду і Милосердя, Довготерпіння і Любов.
Головна мета творчого пориву святителя Андрія і авторів, що доповнили текст, полягала в тому, щоб налаштувати грішника до молитви від серця, до невдаваного, щирого покаяння, та твердої, непохитної надії на Бога, пробудити (або посилити) прагнення до сходження від стану душевного мороку в стан святості; від зневаги Божою благодаттю, до довіри, любові і повного послуху Отцю і Сину і Святому Духу.
Вживання канону за богослужінням.
Існує переказ, що поширена церковна практика читання канону за богослужінням сформувалася і утвердилася після сильного землетрусу, що стався в Константинополі в 790 році.
Тоді, оберігаючи від дії землетрусу, черниці, сподіваючись на Господа, читали цей канон в приватному порядку. Згодом до нього стали вдаватися і інші християни, використовуючи його в дні наступу лих, а потім його стали читати широко, під час Великого посту.
У сучасній традиції Великий канон читається за богослужінням окремими частинами: в понеділок, вівторок, середу та четвер першої седмиці, а в четвер п’ятої седмиці Великого посту прочитується повністю.
(34)